Цей текст – не тільки про акцію, присвячену жертвам Голодомору. Це про пам’ять і самоідентифікацію. Ми маємо пам’ятати справжню історію України і справжню культуру. Тоді вороги не зможуть нас знищити ні кулями, ні дронами.
Тиждень тому я випадково відкрила Фейсбук (я направду дуже рідко його відкриваю). І одна з перших світлин була ось ця.
“Цю лялечку я присвячую жінкам, які у важкий час, спричинений голодомором 1932-33 років, мужньо боролися за кожне життя і вистояли. Четверта субота листопада! Запалімо свічку пам’яті, згадаймо жертв голодомору”, – підписала світлину червоноградська майстриня Ірина Пархоменко.
Її творчість я знаю давно, неодноразово фотографувала її світлих добрих лялечок під час ярмарків у Червонограді. Але жодний твір не різав так, як ця лялька. Бо тут поєдналась культура і історія мого народу. Дуже вдячна пані Ірині за те, що вона погодилась розповісти про емоції під час створення цієї ляльки для ненароджених.
– Колись ми із вами говорили, що приступати до роботи над мотанкою треба з світлими думками, проте, зрозуміло, що ніяких приємних емоцій тема голодомору не викликає. Як робите таку лялечку, чому відчуваєте важливість/символізм втілення в традиційній мотанці історичних подій, які думки під час роботи?
Тема голодомору в Україні дійсно дуже важка, зокрема для мене. Я родом зі східної України і мої рідні це теж пережили. Я мало про це знала – в нас про голод неохоче розповідали.
У 2020 році я приєдналася до проекту “Ляльки для ненароджених” в групі “Авторська лялька мотанка” у Фейсбуці. (Цей проект започаткувала у 2018 році Тетяна Золочевська з міста Бремена, Німеччина. Своїми роботами майстрині народної ляльки-мотанки з України та світу (Норвегія, Німеччина, Португалія) розповідають про болючі сторінки української історії, про Голодомор, як акт геноциду українського народу. Також вони відправляють листівки – композицiї з світлинами українських ляльок друзям з усього світу, залучають засоби масової інформації, соціальні мережі.)
Я просто не могла не зробити щось. Це дуже важко. Після такої роботи справді на душі камінь, бо всі емоції пропускаєш через себе.
Але як згадаю оті могили в бабиному селі прямо на кожному подвір’ї (не мали люди сил везти ховати рідних на кладовище)… І те, як мало в світі про це знають, бо надто довго все замовчувалося.
Всі роботи, які ми надсилаємо, монтуються в фільм. Його можна побачити в Ютубі. Цим займаються наші діаспоряни з Німеччини, Норвегії.
– Мотанка стала популярним символом українства лише недавно, але це швидко набирає комерційної складової, через що автентичну ляльку роблять масмаркетом, часто не дотримуючись технології і традицій. Як ви ставитесь до цього, що думаєте і які шляхи бачите, щоб не перетворити мотанку на шароварщину, зберегти її значення і автентичність?
Ти права, Алла, є тенденція шароварщини. Досить довго ми чули вислів “слов’янська лялька”, а під цим пропагувалася російська лялька і тема “братніх” народів. Дуже багато інформації йшло з-за порєбріка.
Нашу ж автентичну вузлову ляльку стали вивчати і описувати тільки в 60-70 роках. З’явилися видання наших етнографів Олександра Найдена, Людмили Орлової і інших, які провели експедиції різними регіонами України, систематизували і описали різні лялечки.
Не дивлячись на важкий воєнний час, наші майстрині-лялькарки з різних куточків України за підтримки діаспори – Німеччина, Норвегія, Португалія, Польща, Бразилія, Франція тощо – створили великий проект “Українські ляльки мандрують світом”.
Під цією егідою вже діють три виставки наших лялечок. Зокрема, українська народна лялька – авторська інтерпретація, виставка проходила в Музеї архітектури і побуту в Пирогово. Я представила там п’ять своїх лялечок.
До речі музей хоче викупити всю нашу експозицію і проводити її на постійній основі. Так що для популяризації нашої автентичної ляльки майстринями групи “Авторська лялька” вже робиться немало. Ми ділимося майстер-класами, фільтруємо публікації, бо особливо на початку війни було дуже багато неприємностей.
І ще хочу похвалитися, що одна із виставок цього ж проекту зараз мандрує Європою – “Ляльки в костюмах Європи”. Вони виготовлені за технологією ляльки мотанки, але одягнені внаціональні строї різних країн. Ця виставка вже була представлена в Європарламенті в Страсбурзі, в будинку України в Німеччині, в Ерфурті, і будуть мандрувати далі. Мої лялечки там в костюмі Швеції. А також представлений наш регіон – лялечка в Сокальський вишитій сорочці.
Більше лялечок нашої червоноградської майстрині можна побачити на її сторінці у Фейсбуці Ірина Пархоменко. Любіть і пам’ятайте своє і справжнє.
