ЕхоІсторії. Наталя Іванець. Жінка на війні

Після війни вона мріє набутися з сином. А наразі її робота — виборювати для нас Перемогу.


🇺🇦 Це ЕхоІсторії
Життя кожного українця назавжди змінилось 24 лютого. І кожний із нас тепер торує шлях до Перемоги. Як може, кожний на своєму місці. Проект ЕхоІсторії — про таких людей.

Військову справу звикли вважати чоловічою. Проте від початку російсько-української війни за зброю взялись не тільки чоловіки.

Друзі! Наші матеріали створюються завдяки читацькій підтримці. Ви — наша сила робити Червоноград кращим. Зробіть нас ще сильнішими — щоб стати спільнотою Ехо Червонограда, НАТИСНІТЬ ТУТ

Однією з жінок на війні є і наша сьогоднішня співрозмовниця Наталя. Саме її “погляд з передової” на перейменування вулиць і знесення пам’ятників, боротьбу за українізацію, фрази “на передову їх” зацікавив редакцію Ехо.

Але почали із побутового — як почуває себе жінка в камуфляжі? Чи відчуває якесь особливе ставлення, чи навпаки — складнощі у побуті?

Особливого ставлення немає. Якщо йдемо на позиції, то всі рівні — всі копають, у всіх зброя в руках. Мені пощастило з підрозділом, адже ми усі — УНСО. Наш підрозділ був злагодженим ще до повномасштабного вторгенння. Кожний знав свою посаду, свої обов’язки, пройшов вишкіл. Тому ми лише підлаштовувались під певні обставини.

А от ротним і комбатам (вони у нас часто змінювались) з нами доводилось миритись.

жінка на війні

Ще будучи на Київщині, хлопцям доводилося спершу приховувати мою присутність від ротного, коли виїжджали на позицію. А от коли починали зачистку місцевості, тоді вже я могла постати перед ротним, який вже нічого з цим вдіяти не міг.
А от з побутом — все, як у всіх, нічого, що можна було б не пережити. Пристосовуєшся до всього.

Як рідні, друзі відреагували на новину про те, що ти зі зброєю виборюєш перемогу?

У них не було можливості обдумати все 24 лютого. Проте час на перетравлення цієї інфи у них ще є.

Найбільше, мабуть, переживала за це я, а не вони. Адже я тут лишала сина. Хоч він був під наглядом, проте я боялась, що він це сприйме, ніби я його покинула.

Коли приїхала у відпустку, зрозуміла, що хвилювалася дарма.

Під час війни почали звертати увагу на речі, які, на перший погляд, не про війну —  перейменування вулиць, знесення пам‘ятників, мову. На твою думку, це зараз на часі чи все ж «розберемось після перемоги»?

Я скажу так: війною жити не можна. Якщо є можливість навіть таким чином відволіктися, то чому б і ні?

Так, є більш нагальні справи, у кожного є якісь проблеми. Але, якщо подумати логічно, вони були, є і будуть. І коли зносити пам’ятники чи перейменовувати вулиці — немає значення.

Що ж до мови — так, хотілося б, щоб усі знали українську та розмовляли нею навіть в побуті. Але це не є найбільшою проблемою зараз. Адже у нас в підрозділі є російськомовні, а ще — два британця і данець. І все нормально.

Проте українська має бути всюди — в медіа, книжках, на робочих місцях. Це єдина офіційна державна мова, і дивно, коли її не знають чи нехтують нею. Це зневага до своєї держави та її народу.

Як ти ставишся до ситуацій, коли люди порушників, злочинців закликають відправити на фронт, по суті — до тебе і твоїх побратимів?

Хочу поставити питання цим людям: вам м’яса мало?
Злочинці та порушники мають сидіти, а не служити. Люди, які не тямлять у військовій справі, є лише проблемою та перепоною на шляху до визволення країни та її нації від окупаційних військ. Якщо люди хочуть перевиховання цієї “касти”, нехай почнуть змінюватися самі — і перевиховувати інших тоді буде легше.

жінка на війні

Нещодавно в нашому місті був із виступом військовий оркестр. І в коментарях до анонсу було дуже багато невдоволених. Мовляв, війна, військові ризикують життям, гинуть, а тут — концерт. Як ти ставишся до того, що люди в Червонограді, наприклад, п‘ють каву, сидять в кафе чи святкують день народження?

Я до цього ставлюся адекватно. Якщо це не щось безумовно гучне. А тихі гуляння без феєрверків, дебошів та п’яних імбецилів — чому ні? Життя має тривати, економіка не має зупинятися. Зараз в армії близько 2 мільйонів військових разом з резервом. А нас, військових, треба одягнути і нагодувати.

погляд з фронту

Ти репостила допис, в якому йшлося про прості плани — пити каву, подорожувати, гуляти. Є в тебе якісь першочергові плани на час «післяперемоги»?

Так, є. Я не марю чимось надзвичайним. Але першочергово буде надолуження втраченого часу, який я могла присвятити синові та рідним.

А далі будемо відновлювати країну. Адже оголошення перемоги не є кінцем боротьби.


Для всіх, хто прочитав цей текст, прохання – допомогти Наталі та її побратимам таки зібрати на хороший тепловізійний приціл.

Ціна питання — 4800 доларів.

Гроші сюди:

5168755459186587 Іванець Наталія


Читайте історії про людей в Червонограді, які роблять цей світ кращим:

ЕхоІсторії. Наталія Луговська. Захисниця Азовсталі

ЕхоІсторії. Бандурний табір: коли культура стає до боротьби

ЕхоІсторії. Евакуйований Харків

ЕхоІсторії. Ілля Кіпран

ЕхоІсторії. Маленькі волонтери зібрали гроші для ЗСУ

ЕхоІсторії. Микола Леськів

ЕхоІсторії. Руслана Горбай

ЕхоІсторії. Ольга Криштопа

ЕхоІсторії. Мар’яна Климців


Сподобалось? Поділіться та оцініть!

Підписатись
Сповіщати про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x
Choose A Format
Personality quiz
Series of questions that intends to reveal something about the personality
Trivia quiz
Series of questions with right and wrong answers that intends to check knowledge
Poll
Voting to make decisions or determine opinions
Story
Formatted Text with Embeds and Visuals
List
The Classic Internet Listicles
Countdown
The Classic Internet Countdowns
Open List
Submit your own item and vote up for the best submission
Ranked List
Upvote or downvote to decide the best list item
Meme
Upload your own images to make custom memes
Video
Youtube, Vimeo or Vine Embeds
Audio
Soundcloud or Mixcloud Embeds
Image
Photo or GIF
Gif
GIF format
Ехо Червонограда

FREE
VIEW