Військову справу звикли вважати чоловічою. Проте від початку російсько-української війни за зброю взялись не тільки чоловіки.
Однією з жінок на війні є і наша сьогоднішня співрозмовниця Наталя. Саме її “погляд з передової” на перейменування вулиць і знесення пам’ятників, боротьбу за українізацію, фрази “на передову їх” зацікавив редакцію Ехо.
Але почали із побутового — як почуває себе жінка в камуфляжі? Чи відчуває якесь особливе ставлення, чи навпаки — складнощі у побуті?
Особливого ставлення немає. Якщо йдемо на позиції, то всі рівні — всі копають, у всіх зброя в руках. Мені пощастило з підрозділом, адже ми усі — УНСО. Наш підрозділ був злагодженим ще до повномасштабного вторгенння. Кожний знав свою посаду, свої обов’язки, пройшов вишкіл. Тому ми лише підлаштовувались під певні обставини.
А от ротним і комбатам (вони у нас часто змінювались) з нами доводилось миритись.
Ще будучи на Київщині, хлопцям доводилося спершу приховувати мою присутність від ротного, коли виїжджали на позицію. А от коли починали зачистку місцевості, тоді вже я могла постати перед ротним, який вже нічого з цим вдіяти не міг.
А от з побутом — все, як у всіх, нічого, що можна було б не пережити. Пристосовуєшся до всього.
Як рідні, друзі відреагували на новину про те, що ти зі зброєю виборюєш перемогу?
У них не було можливості обдумати все 24 лютого. Проте час на перетравлення цієї інфи у них ще є.
Найбільше, мабуть, переживала за це я, а не вони. Адже я тут лишала сина. Хоч він був під наглядом, проте я боялась, що він це сприйме, ніби я його покинула.
Коли приїхала у відпустку, зрозуміла, що хвилювалася дарма.
Під час війни почали звертати увагу на речі, які, на перший погляд, не про війну — перейменування вулиць, знесення пам‘ятників, мову. На твою думку, це зараз на часі чи все ж «розберемось після перемоги»?
Я скажу так: війною жити не можна. Якщо є можливість навіть таким чином відволіктися, то чому б і ні?
Так, є більш нагальні справи, у кожного є якісь проблеми. Але, якщо подумати логічно, вони були, є і будуть. І коли зносити пам’ятники чи перейменовувати вулиці — немає значення.
Що ж до мови — так, хотілося б, щоб усі знали українську та розмовляли нею навіть в побуті. Але це не є найбільшою проблемою зараз. Адже у нас в підрозділі є російськомовні, а ще — два британця і данець. І все нормально.
Проте українська має бути всюди — в медіа, книжках, на робочих місцях. Це єдина офіційна державна мова, і дивно, коли її не знають чи нехтують нею. Це зневага до своєї держави та її народу.
Як ти ставишся до ситуацій, коли люди порушників, злочинців закликають відправити на фронт, по суті — до тебе і твоїх побратимів?
Хочу поставити питання цим людям: вам м’яса мало?
Злочинці та порушники мають сидіти, а не служити. Люди, які не тямлять у військовій справі, є лише проблемою та перепоною на шляху до визволення країни та її нації від окупаційних військ. Якщо люди хочуть перевиховання цієї “касти”, нехай почнуть змінюватися самі — і перевиховувати інших тоді буде легше.
Нещодавно в нашому місті був із виступом військовий оркестр. І в коментарях до анонсу було дуже багато невдоволених. Мовляв, війна, військові ризикують життям, гинуть, а тут — концерт. Як ти ставишся до того, що люди в Червонограді, наприклад, п‘ють каву, сидять в кафе чи святкують день народження?
Я до цього ставлюся адекватно. Якщо це не щось безумовно гучне. А тихі гуляння без феєрверків, дебошів та п’яних імбецилів — чому ні? Життя має тривати, економіка не має зупинятися. Зараз в армії близько 2 мільйонів військових разом з резервом. А нас, військових, треба одягнути і нагодувати.
Ти репостила допис, в якому йшлося про прості плани — пити каву, подорожувати, гуляти. Є в тебе якісь першочергові плани на час «післяперемоги»?
Так, є. Я не марю чимось надзвичайним. Але першочергово буде надолуження втраченого часу, який я могла присвятити синові та рідним.
А далі будемо відновлювати країну. Адже оголошення перемоги не є кінцем боротьби.
Для всіх, хто прочитав цей текст, прохання – допомогти Наталі та її побратимам таки зібрати на хороший тепловізійний приціл.
Ціна питання — 4800 доларів.
Гроші сюди:
5168755459186587 Іванець Наталія
Читайте історії про людей в Червонограді, які роблять цей світ кращим:
ЕхоІсторії. Наталія Луговська. Захисниця Азовсталі
ЕхоІсторії. Бандурний табір: коли культура стає до боротьби
ЕхоІсторії. Евакуйований Харків
