Червоноградська бібліотека. Обговорення варіантів перейменування вулиць. Під час дискусії на середину залу виходить Світлана Ростун. Передає прохання мами загиблого у війні військового Наталі Луговської, яка вже тоді перебувала на Азовсталі, — назвати одну із вулиць іменем її сина.
Вже за кілька днів і сама Наталія долучиться до небесного війська.
Їхнє прізвище таки увіковічнять в Червонограді — одна із шкіл в Червонограді отримала назву імені родини Луговських. Ця школа вже багато років зустрічає учнів поглядом Героя із меморіальної дошки на стіні. Юрій Луговський теж колись бігав цими коридорами, сміявся в цих стінах. Його мама Наталя навряд думала в ті щасливі роки, що відкриватиме місце пам’яті свого сина. І точно ніхто із нас не думав, що пані Наталя більше не прийде разом із побратимами вкотре вшанувати пам’ять Юри. Бо і сама стане Геройкою. Тією, яка із сталі. Азовсталі.
Про загибель психолога полку “Азов” Наталі Луговської стало відомо 4 травня. “Я буду скучати…” — так донька Таня попрощалась із мамою. Кількома днями раніше вона змінила основну світлину на свічу — в пам’ять про чоловіка, який теж поклав життя за Україну. А кілька років перед цим російська куля зупинила серце її брата — легендарного снайпера полку “Азов” Юрія Луговського.
Тоді разом із Наталією і Тетяною смерть Героя оплакувала дівчина азовця — Мар’яна. Щоразу, коли відбувались заходи із вшанування військового, вони були поруч, підтримували одна одну, раділи і плакали разом.
Таня та Мар’яна погодились розповісти Ехо Червонограда про пані Наталю — про те, якою вона була щодня, як змогла не тільки витримати найважчий удар долі — втрату сина — а й всю любов подарувати захисникам Азовсталі, тим, хто з 2014 року стояв з її Юрою пліч-о-пліч у боротьбі за Україну.
Цей текст складався дуже довго. Мабуть, немає в Червонограді людей, які бодай трохи знали Наталю Луговську, і в яких тепер ця втрата не живе тупим болем в серці. Тому нашій редакції дуже хотілось зберегти спогади про неї. Таку енергійну, готову допомогти, завжди розсудливу і добру.
Вона була і бабусею, і мамою доброю дуже. Вона більше балувала. Було навіть таке, що я сварилась за те солодке, яке вона постійно носила. Вона постійно говорила, «а хто буде балувати, як не бабуся?». Діти вже знали, чекали біля порога, знали, що щось смачненьке дадуть.
розповідає про маму Таня.
Моє знайомство пройшло дуже весело — я була перелякана до смерті. Знайомство з батьками, мабуть, не лише у мене викликає страшний переляк. Вона долучилася до мене у Фейсбуці, впродовж місяця лайкали один одному фото, поки не вирішили піти на каву. А і при спілкуванні вживу переляк мій пропав — вона виявилася дуже крутою.
з посмішкою згадує Мар’яна жінку, яку називала мамою.
А який спогад по Наталю найяскравіший?
Це спогади з Ялти, — каже Таня. — Як вона приїжджала до нас після роботи, після служби. Як з дітьми гралася, робили шашлики прямо в дворі або виїжджали на море. Більш сімейні, особисті спогади.
Найяскравіший спогад — то Бандерштат в 2018 році. Як вона на це погодилася, я не розумію. Це божевільна жінка в хорошому розумінні, — посміхається Мар’яна. — З нами також і побратими їздили і друзі Юри.
Саме підтримка побратимів стала для Наталії Луговської метою життя після загибелі сина. Баррет загинув 9 березня 2018 року близько 2:00 в зоні Операції об’єднаних сил внаслідок кульових поранень, завданих ворожим снайпером. Проводжали Героя до місця останнього спочинку усім містом.
Пізніше, коли відкривали пам’ятну дошку на школі, в якій він навчався, коли освячували хрест, Наталя Луговська не втомлювалась повторювати — його друзі-азовці тепер і її діти.
Я не думаю що вона пережила до кінця загибель Юри. Але допомогло працювати в Азові. Таня і внуки допомагали відволікатися. Але прийняти це їй було важко.
Вона завжди любила свою справу, знала, яка важлива підтримка воїнам після бойових дій, коли весь світ, а інколи і близькі, від них відвертаються.
каже Мар’яна.
Пережити втрату, я думаю, їй допомогло те, що вона допомагала іншим. Хлопцям-атовцям, в Азові. Допомога Хлопцям Юри.
підтверджує донька.
Так пані Наталя і потрапила на Азовсталь — з хлопцями, які стали її дітьми. І залишилась із ними до кінця. Донька Тетяна каже — про вихід з Азовсталі не було розмови.
Я думаю, не могла б вона їх покинути, не змогла б піти.
Та й була віра в те, що завод не стане останнім місцем у житті. Останні розмови з мамою були про майбутнє.
У нас були переписки останнім часом. Поговорити не вдавалось через те, що зв‘язку там немає. Говорили в основному про плани на майбутнє, як будемо переїжджати в Запоріжжя, як будем далі жити, що будем робити, коли це все закінчиться, коли війна закінчиться.
Остання розмова була 2 числа. Впродовж дня ми уявляли, як вона приїде, як підемо пити каву на “Баркас” із сирною піццою. Мені було дуже печально від розмови. Така маленька і водночас проста мрія…
А ближче до 12 ночі сказала, що іх почали накривати обстрілами.
розповіла Мар’яна.
Зараз Наталя живе у спогадах і світлинах. В пам’яті друзів, які точно ніколи не забудуть надзвичайної жінки, котра виховала мужнього сильного захисника, котра все життя намагалась допомогти тим, хто поруч.
А ще у внуках, яких так любила. Найменшого бабуся вже не змогла взяти на руки — він народився, коли Наталі не стало. Зустрічали доньку з пологового все ті ж побратими — велика родина Азову.
Завершуючи розмову з Тетяною, ми запитали — що б вона порадила рідним, які зараз чекають. Тоді, коли говорили, йшлось про деблокаду Азовсталі. Зараз це теж актуально — десятки родин моляться про повернення їхніх чоловіків, синів, батьків із полону.
Для тих, хто чекає, може бути тільки одна порада: не здаватися. Вірити і боротись.
Саме такою була її мама. Брат. Чоловік. Вірили і боролись.
Читайте історії про людей в Червонограді, які роблять цей світ кращим:
ЕхоІсторії. Бандурний табір: коли культура стає до боротьби
ЕхоІсторії. Евакуйований Харків
