Робили це не для того, щоб створити конкурс, а щоб люди самі склали перелік тих, хто захищає, волонтерить, вчить, лікує, розвиває культуру чи ще якось наближає нашу перемогу або робить місто кращим. Ольга бачить свою місію в популяризації української. Як саме вона це робить і чому саме зараз мова важлива, ми розпитали безпосередньо в Ольги.
Я була однією із ініціаторів і стала координатором проєкту. На початку березня кілька людей практично одночасно озвучили на загал цю ідею і сказали, що треба щось робити, бо навколо стало забагато російської. Зокрема, Наталка Костишин і Наталка Глаговська. Саме з Глаговською ми і запустили цей проєкт – мовний клуб “РозМова”.
І я подумала, що варто щось із цим зробити саме мені, бо це цілком логічно, якщо питання мови для прибулих у Червоноград порушу я – вчителька української, якій не все одно.Мотивація особисто для мене – я можу це робити, це важливо, це на часі, це мій внесок у перемогу.
Як, за вашими відчуттями, сприймаються заняття учасниками клубу? Які емоції отримуєте ви?
Хоча педагоги нашого клубу здебільшого самі приходять у ДНЗ, в яких живуть прибулі, людям все ж таки потрібно піднятися з ліжок і перейти в аудиторію, де відбувається заняття. А тим, хто живе в приватному секторі, взагалі треба зібратися і піти в Центральну бібліотеку в суботу о 16! Тому розМовляти приходять ті, хто цього ХОЧЕ. А значить, налаштовані позитивно на розМову українською, бо розуміють, що ТРЕБА. Хоча часом звучить “я нє смагу, я нє умєю”. І при тому ці ж люди за кілька занять долають умовний розМовний бар’єр.
Тим більше, що ми ставимо на меті суто побутовий рівень володіння мовою, ніхто до ЗНО не готує. Люди почали читати українською, чують її навколо. Це прокачує розмовну мову.
Власне, про емоції, які отримуємо ми. Чудове запитання! Коли я запрошувала до роботи педагогів, що працюватимуть у клубі, акцентувала на тому, що єдиною нагородою за цю діяльність мають бути їхні позитивні емоції, насолода від роботи, від спілкування з людьми.
Клуб – волонтерський проєкт, а кожне заняття вимагає ресурсу – роздаткових матеріалів, часу, зусиль. Мені важливо було, щоб учителі були позитивні та емоційні. І мені дуже не хотілося, щоб їм було емоційно важко. На жаль, так буває.
Але тішить те, що дівчата все одно знаходять позитивні моменти в кожному занятті, тішаться успіхами своїх студентів. У нас є група в одній із соцмереж, де ми ділимося враженнями та ідеями, підтримуємо одна одну. Важливо те, що ми розуміємо, що все робимо правильно.
Чому, на вашу думку, мовне питання так гостро стало саме зараз, адже війна фактично почалась не у 2022-му?
Гостро постало, бо люди, які залишили свої домівки через вторгнення до них російськомовного ворога, продовжують розмовляти його мовою тут, куди він не дійшов. Російська – мова агресора. Громадяни України знають українську. Як мінімум, вивчали її у школі. Просто, часом їм потрібно її прокачати.
Так, багатьом важко, але демонстративне “спасіба” замість “дякую” звучить для мене як агресія. І навіть не прихована.
Як думаєте, чи зміниться ставлення до важливості мови після перемоги? Чи повернеться більш лояльне ставлення до російської?
Сподіваюся, що ні. І дуже сподіваюся, що ні. Хочеться, щоб запрацювали робочі державні програми з вивчення української мови громадянами України (абсурдно звучить, правда?) так, як це є в інших країнах, які поважають себе і розуміють, що мова – це один із найважливіших засобів самоідентифікації.Мова має значення. Какаяразніца – то вже брак не лише любові до своєї країни (оскома від пафосу)))), а брак інтелекту.
Читайте інші історії про людей в Червонограді, які роблять цей світ кращим:
