В часі війни з російським агресором багато українських міст почали стирати усі містки, які пов‘язують нашу державу із «старшим братом». Не зрозуміти це після Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Маріуполя, Харкова, Чернігова та багатьох інших вбитих і закатованих міст — неможливо.
В багатьох цих містах ще залишились вулиці жукова, сквери дружб народів, пам‘ятники лєнінам. Зараз це все активно прибирають. Це теж спосіб боротьби. І ворог це розуміє, в агонії повертаючи своїх ідолів на окуповані території. Вони так програють морально, ідеологічно, попри всю свою проплачену пропаганду.
В Червонограді з цим складно. В нас уже нема молодогвардійців, лєніна, 50-річчя якоїсь радянської мари. Але ж втесатись в загальноукраїнську тенденцію дуже хочеться.
Відтак, на світ з‘являється рішення про перейменування ряду вулиць.
Гагаріни і Пушкіни – “Поєхалі”
З 9 травня все зрозуміло. З Островським – теж.
З Пушкіним – та ж історія. І зараз мова навіть не про те, як я ставлюсь до його творчості чи життєвого шляху. Просто в Україні вдосталь своїх видатних і талановитих постатей та новітніх Героїв, аби ми мали на честь кого називати вулиці, сквери, парки і так далі. Вистачить ще не на однин мегаполіс.
Сюди ж і Гагарін.
Але яким чином в рішення, що стосується перейменування, потрапили два українці, основоположники космонавтики?
В той час, коли росія заявляє, що саме вона, магучая і вєлікая, відправляла кораблі бороздити космічні простори.
Але ж ні! Саме українці стали тими, хто зробив це можливим. І зробили вони це під українську пісню!
Павло Попович
Просто три факти про Павла Поповича:
- В доповіді Першому секретарю ЦК КПРС, Голові Ради Міністрів СРСР М.С.Хрущову П.Р.Попович сказав українською мовою: «Я перший радянський космонавт з України…»
- На орбіті Павло Попович заспівав відому пісню на слова українського поета-романтика XIX століття Михайла Петренка “Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…”. Уперше мелодійна українська мова лунала у космосі!
- Оповідаючи про свої враження від космосу, Павло Романович зазначав: “Коли літав, згадував Україну, мій рідний Узин, тополі край дороги, верби над Россю, дім, в якому виріс, рідних, друзів. І так закортіло додому…”.
А ось, власне, та ж «Дивлюсь я на небо» у його виконанні в космосі:
Сергій Корольов
Корольов, який взагалі зробив можливим польоти Гагаріна, Поповича та інших радянських льотчиків у космос – це окрема історія. Історія мегаталановитого українця, якого катували, засилали, а його талант використовували в спецтаборах. В підсумку страшний перелом обох щелеп, який енкавеесівці завдали, вдаривши Корольова графіном у вилицю, відібрав таки його життя.
Ім‘я цієї людини старанно затирала радянська влада, називаючи у публікаціях або «головним конструктором», або «професором Сєргєєвим».
А зараз уже українська влада подає ідею витерти ім‘я Корольова з вулиць міст.
Як можна зараз, коли йде не лише війна озброєння, а й ідеологічна війна, приймати рішення, які по своїй суті віддають таланти Української землі москалеві? Визнаючи потужні історичні постаті російськими тільки тому, що вони народились в період поневолення України в міфологічному монстрі під назвою радянський союз?
Якщо йти таким шляхом, то половина депутатського корпусу не має права займати місця в сесійній залі, адже ви теж народжені в тій штучній державі, отримували там освіту, хтось будував там кар‘єру.
Микола Гоголь
Гоголь. «Мертві душі» Гоголя перекладав українською Іван Франко.
Дитячу творчість Гоголя перекладала Олена Пчілка. Безмежно авторитетні українці вклали свою працю в те, щоб Гоголь лишився українським. Проте ви і відділ архітектури, звісно, краще розумієтесь в літературі (сарказм, якщо раптом ви не зрозуміли).
Добре, якщо не дуже зважаєте на думку Франка, можливо, бодай прислухаєтесь до думки філологині з надзвичайно великим багажем знань – Ірини Фаріон, яка грунтовно доводить, що попри внутрішню боротьбу і гріхи блудного українського сина, Гоголь таки лишився українським літературним надбанням?
Багато століть росія намагається знищити саму думку про можливість існування української культури, українського таланту, мови, історії, душі. То чи варто зараз потурати окупантам? Чи, можливо, настав час перестати бавитись в молодшого брата, а заявити, що всі ті здобутки – вкрадені в українського народу? Як Крим.
